A A A K K K
для людей із порушенням зору
БІЛИЦЬКА ГРОМАДА
Полтавського району Полтавської області

22 лютого – Всесвітній день енцефаліту

Дата: 23.02.2023 22:58
Кількість переглядів: 13

22 лютого – Всесвітній день енцефаліту

 

Енцефаліт – це гострий, як правило, дифузний запальний процес, що вражає паренхіму головного мозку.

Чому виникає енцефаліт?

Причини, що можуть спровокувати виникнення енцефаліту: віруси, бактерії, рикетсії, грибки, паразити. Важливу роль у поширенні хвороби відіграють особливості навколишнього середовища – географічне розташування, сезон, вологість, температура повітря, наявність резервуару для передачі збудника.

Хвороба може передаватися через укуси кліщів і комарів, контактно-побутовим та повітряно-крапельним шляхами. Ентеровіруси, спрямовані на нервову й м’язову тканини, також нерідко стають причиною розвитку енцефаліту. До запалення головного мозку можуть призводити також чадний газ і отрути важких металів. Не менш небезпечними є різні алергії важкої форми, а також аутоімунні порушення.

Відповідно до перебігу захворювання виділяють кілька типів вірусного енцефаліту. Гострий енцефаліт розвивається протягом кількох днів-тижня. Підгострий триває до 6 місяців. Хронічний – клінічні симптоми зберігаються понад 6 місяців. Найчастіше енцефаліти, зумовлені вірусною інфекцією, мають гострий, рідше – підгострий перебіг. Атакують зазвичай молодих людей та дітей раннього віку.

Крім того, енцефаліти поділяють на:

  • первинні – їх провокують нейротропні віруси. Саме така форма хвороби вважається найбільш небезпечною, оскільки найчастіше стає причиною летальних випадків;
  • вторинні – у цьому випадку нервова система уражена імунною системою хворого (аутоімунна реакція);
  • інфекційно-алергічні;
  • постінфекційні.

Щодо вторинного ураження, то тут підвищений ризик розвитку гострого енцефаліту (ГЕ) з’являється при ВІЛ, як ускладнення при грипі, кору, вітряній віспі.

Енцефаліти (в тому числі вірусного ґенезу) не мають специфічної клінічної картини, яка б дозволила з абсолютною впевненістю відрізнити, власне, енцефаліт від енцефалопатії (метаболічного, токсичного, імунного та іншого походження).

Симптоми

Хвороба може проявлятися такими ранніми неспецифічними симптомами:

  • лихоманка;
  • головний біль;
  • м’язово-суглобовий біль (так звана «ломота»);
  • відчуття загального нездужання.

Дуже важливо відрізняти інфекційний вірусний енцефаліт від енцефалопатії. Є багато патологічних станів, що супроводжуються енцефалопатичним синдромом, який може нагадувати вірусний енцефаліт. Найчастіше за клінічною картиною нагадують енцефаліт системні інфекції. Труднощі, пов’язані з діагностикою, виникають, у тому числі, і через метаболічні порушення (печінкова і ниркова недостатність, ускладнення цукрового діабету). У цьому контексті не варто виключати і ймовірність алкогольної чи медикаментозної інтоксикації.

Найпоширенішими причинами енцефалопатії є гіпоксія/ішемія, метаболічні розлади, порушення харчування, інтоксикації, системні інфекції, злоякісна гіпертензія, черепно-мозкова травма, епілепсія (несудомний епістатус).

Діагностичні методи обстеження

МРТ або КТ діагностика є обов’язковими обстеженнями для пацієнтів з підозрою на енцефаліт. Разом з тим, МРТ вважається більш чутливим методом, саме йому зазвичай надається перевага.

Як правило, патологічні зміни візуалізуються уже на початкових стадіях хвороби, а їхня локалізація та характер можуть вказати на можливу етіологію захворювання або ж допомогти виключити інші причини неврологічних симптомів.

Хоча магнітно-резонансна томографія використовується для раннього виявлення змін при енцефаліті, однак ці ознаки не мають специфічності щодо етіологічного фактора.

Загальний аналіз спинномозкової рідини (СМР): тільки підвищення тиску, незначне збільшення кількості мононуклеарних клітин та/або підвищення рівня білку.

Мікробіологічне дослідження: як і при менінгіті; діагностика кліщового енцефаліту; у випадку підозри неглеріозу.

Серологічне дослідження (малоінформативне у хворих із порушеним імунітетом): специфічні IgM в СМР (при діагностиці ВКЕ, HSV, VZV, ВЕБ), у разі необхідності специфічні IgG в СМР та сироватці (концентрація в СМР у 20 разів вища, ніж у сироватці підтверджує інфікування ЦНС). Результат зазвичай негативний у перші 1–2 тижні хвороби.

Електроенцефалографія (ЕЕГ): показана усім хворим. Досить специфічним є запис при енцефаліті, викликаному HSV (часто випереджає зміни при нейровізуалізаційних дослідженнях).

Лікування вірусного енцефаліту:

Загальні рекомендації передбачають наявність підтримуючої симптоматичної терапії. Фокальні та генералізовані напади потрібно лікувати ефективними протисудомними препаратами, як правило, із внутрішньовенним введенням.

Хоча у багатьох випадках енцефаліт на ранніх етапах не супроводжується значним підвищенням внутрішньочерепного тиску, потрібно зберігати настороженість через ризик раптового швидкого погіршення стану. У таких випадках застосовується внутрішньовенне введення манітолу та/або кортикостероїдів. Якщо спостерігається швидке наростання внутрішньочерепного тиску, а також клінічне погіршення стану хворого, що не піддається медикаментозному лікуванню, необхідно розглянути можливість проведення хірургічної декомпресії.

Крім того, лікування потребують і інші ускладнення, такі як водно-електролітний дисбаланс, вторинні бактеріальні інфекції, аспіраційна пневмонія, дихальна недостатність та серцево-судинна недостатність.

Для решти вірусних енцефалітів немає етіотропних препаратів із доведеною ефективністю. Проте у практиці для покращення стану пацієнта часто застосовуються препарати з неспецифічною противірусною дією.      Зокрема, рибавірин, озельтамівір ( у дітей з енцефалітом, зумовленим грипом В), препарати INF-α-2b, ввнутрішньовенне ведення імуноглобулінів.

Більшість хворих на вірусний енцефаліт одужують без наслідків. Найбільш частим довготривалим ускладненням після вірусного енцефаліту є судомні напади, які можуть спостерігатися у 10-20% пацієнтів.

Однак іноді внаслідок недуги виникають порушення інтелекту, зміни настрою та поведінки, екстрапірамідні симптоми, гіпонатріємія (особливо після енцефаліту Сент-Луїса), енцефалопатії, мононейропатії чи млявий параліч. Також можуть спостерігатися труднощі з концентрацією уваги, порушення поведінки, мови та/або втрата пам’яті. У дуже рідкісних випадках пацієнти перебувають у вегетативному стані.

Після перенесеного енцефаліту пацієнти потребують правильної реабілітації. До цього процесу мають бути залучені сімейні лікарі, неврологи, нейро-психологи, за потреби – логопеди, фізіотерапевти, спеціалісти з лікувальної фізкультури, соціальні працівники.

Світлана Баришева, лікар-невропатолог КНП «Чутівська ЦЛ»

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь