У Білицькій громаді відбулася особлива подія, сповнена скорботи, вдячності та честі — відкриття меморіальної дошки Бугайцю Владиславу Віталійовичу
"Він віддав життя за Україну. Пам’ятаємо…"
Сьогодні, символічно в День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, у філії «Білицька гімназія №3» Білицького ліцею №1 Білицької селищної ради, відбулася особлива подія, сповнена скорботи, вдячності та честі — відкриття меморіальної дошки Бугайцю Владиславу Віталійовичу, воїну, який героїчно загинув, боронячи нашу країну від російської навали.
Бугаєць Владислав Віталійович народився 25 жовтня 2003 року в місті Полтава.
Ріс звичайним хлопцем із великим серцем, який мріяв про щасливе життя. Після закінчення школи вступив до Полтавського професійного ліцею, де здобув фах майстра ресторанного обслуговування та кухаря. Після навчання працював барменом у селі Нижні Млини Полтавської області, проявивши себе відповідальним і старанним працівником.
Наприкінці 2021 року Владислав був призваний на строкову службу до лав 22-ї окремої бригади з охорони дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав Національної гвардії України. Коли Батьківщина опинилася в небезпеці — він не залишився осторонь. З початком повномасштабного вторгнення рф продовжив службу за контрактом.
У 2024 році був переведений на посаду стрільця-санітара батальйону оперативного призначення 22-ї окремої бригади НГУ «Київська Русь». Маючи високий рівень відповідальності, вмотивованості та професійних навичок, він швидко адаптувався до нових обов’язків і став надійною опорою для своїх побратимів.
У лютому 2024 року Владислав у складі підрозділу був направлений на бойові позиції в Донецьку область.
18 лютого 2024 року він заступив на бойове чергування у складі відділення, яке тривалий час перебувало під щільним артилерійським вогнем противника. Разом із побратимами займався інженерно-фортифікаційним укріпленням позицій. У нічний час, під час атаки ворожої піхоти, ефективним кулеметним вогнем змусив противника відступити, не допустивши прориву оборони.
5 березня 2024 року Владислав разом із п’ятьма бійцями зайняли передову позицію в тому ж районі. Незважаючи на безперервні атаки ворога, він разом із товаришами стійко обороняв рубежі, завдаючи противнику значних втрат. Радіоперехоплення свідчили про відчай російських штурмових груп, що знову й знову зазнавали втрат під щільним кулеметним вогнем українських захисників.
Владислав діяв рішуче та професійно: коригував вогонь артилерії та БпЛА, використовував гранати в ближньому бою, не дозволяючи противнику прорватися на позиції. У ході боїв його відділення знищило близько 150 окупантів.
7 березня 2024 року під час чергового ворожого артилерійського удару молодий, щирий, усміхнений хлопець, якого знали й поважали всі, з ким він був знайомий, Владислав Бугаєць, з позивним «Бугай», загинув разом із побратимами.
За мужність, героїзм і самопожертву старший солдат Бугаєць Владислав Віталійович посмертно нагороджений нагрудним знаком «За відвагу».
Йому було лише 20... а він став Героєм на віки.
Сьогодні на фасаді закладу освіти, де навчався Владислав, відкрито меморіальну дошку, яка стане символом вічної пам’яті, вдячності й прикладом для майбутніх поколінь.
Право зняти з дошки полотно та запалити свічку пам’яті надано батьку Бугайцю Віталію Іллічу.
Голова селищної ради Микола Скрильник висловив щирі слова співчуття родині загиблого воїна, подякував батькам за сина-Героя та наголосив:
"Герої не вмирають — вони живуть у нашій пам’яті, в наших серцях і в кожному кроці до Перемоги. Владислав — це гордість нашої громади, символ мужності, жертовності та любові до Батьківщини. І ми переконані, що він обов’язково має бути удостоєний звання Героя України (посмертно). Його подвиг — неоціненний. Це наша спільна справа — підписати петицію для справедливого вшанування пам’яті Владислава Бугайця".
Прощальне слово промовив побратим і друг Владислава, який не стримував емоцій:
"Влад був не лише відважним воїном, а й щирим другом. Він завжди підтримував, жартував, навіть у найважчі моменти. Він мріяв про майбутнє, але віддав своє життя за наше. І ми ніколи цього не забудемо. Наша боротьба — тепер і за нього".
Додаткову глибину та емоційність заходу додала підтримка військового оркестру 22-ї окремої бригади Національної гвардії України «Київська Русь». Їхня прониклива гра зворушила всіх присутніх, а звуки скорботної мелодії стали духовним акомпанементом до слів пам’яті, болю та гордості.
Церемонію відкриття меморіальної дошки відвідали побратими батальйону оперативного призначення «Карна», представники влади, друзі, вчителі, однокласники та небайдужі жителі громади аби ще раз згадати про подвиг Владислава та висловити щирі співчуття його батькам Віталію Іллічу, Ірині Юріївні та сестрі Софії, рідним та близьким.
Сльози на очах присутніх. Вірші про війну, про любов до Батьківщини. І тиша, у якій звучить головне: ми ніколи не забудемо!
Пам’ятаймо і шануймо наших Героїв. Завдяки їм ми живемо.
Слава Україні! Слава Герою Владиславу Бугайцю!
Підписати петицію про присвоєння звання Героя України (посмертно) можна за посиланням:
https://petition.president.gov.ua/petition/245684
#ВічнаПамʼять #БілицькаГромада #НашіГерої #БугаєцьВладислав #СлаваЗСУ #ПамʼятаємоНеЗабудемо
