Колядуємо: традиції Різдва
Колядуємо: традиції Різдва
У відповідності з українським церковним календарем святкування Різдва Христового 25 грудня, розпочинається різдвяний період колядування — час світлих традицій, радості, добрих бажань і благословень.
Коли колядують:
24 грудня — Святвечір: колядування розпочинається після появи першої зірки на вечірньому небі.
25 грудня — Різдво Христове: основний день колядування.
26–30 грудня — різдвяний період, у який продовжують колядувати, не забуваючи про добрі справи.
Різдвяні колядки — це музична спадщина й цінна частина української культурної самобутності.
Долучайтеся до святкових традицій, підтримайте молодь і наймолодших колядників, поширюйте світло та тепло цього великого свята.
Нехай Різдво Христове принесе мир, злагоду та благополуччя у кожну родину!
Довідково: Традиції та звичаї колядування в Україні
Різдвяні свята із давніх-давен є особливими для вірян. До них готуються особливо ретельно, дотримуючись усіх традицій і звичаїв. І хоча зараз мало хто дотримується всіх правил та звичаїв цього свята, варто пам’ятати та поважати традиції наших предків.
В Україні традиційними атрибутами Різдва є кутя, узвар і хліб на столі, Дідух і колядники. А одним із головних обрядів – це колядування.
Колядування – це урочисті обходи сусідів, родичів і приятелів із ритуальними пісенними величаннями і зиченнями гараздів усім членам родини. За виконання колядок годиться пригостити колядників й наділити їх подарунками.
В основі звичаю колядування лежить прадавня віра в силу побажання й магію словом творити те, що воно описує.
Своєю назвою колядування зобов’язані слов’янському слову «Коляда», яким називали Святвечір, переддень Різдва. Корінням традиція колядування сягає дохристиянських часів. Люди вітали Коляду, ходили від одного двору до іншого й обдаровували господарів будинків побажаннями щастя і благополуччя.
Колядувати повинно щонайменше троє осіб, оскільки три головні ролі ніяк не можна було замінити або викреслити. Першим ішов «звіздар» – людина, що краще за всіх знає колядки, з гучним голосом і, зрозуміло, з виготовленою з підручних засобів зіркою. За ним – «дзвонар». Він повинен був нести великий дзвіночок, дзвонити в нього й оповіщати все село про те, що ряджені йдуть. На третю роль, «міхоноші», потрібен був сильний хлопець – до його обов’язків входило носити мішок, у який господарі складали подарунки колядникам.
Вранці українці вітаються фразою «Христос народився!», а у відповідь чують – «Славімо його!».
У цей день люди зазвичай відвідують церкву, а також ходять в гості до родичів і друзів. У перший день Різдва закінчується піст, тож українці сідають за вже по-справжньому святковий стіл та колядують.
Споконвіку існує звичай бажати один одному і господарям щастя-здоров’я, многих літ і всяких статків у хаті і родині.
Вже по Святій Вечері українці починали ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей та віншували їм злагоду й достаток.
Віншування – це віршовані привітання, які є частиною різдвяного вертепу, які передавались з покоління в покоління.
Щороку на Різдво діти і дорослі діляться радістю, любов'ю, добром, і бажають, щоб новонароджений Ісус дав те, чого вони найбільше потребують.
Віншівки промовлялися одразу після колядок, тобто ввечері 25 грудня.
