Сьогодні жителі Білицької громади схилили голови в глибокій скорботі, проводжаючи в останню земну дорогу свого Захисника — Халяву Ростислава Георгійовича, який повернувся додому на щиті…
Сьогодні жителі Білицької громади схилили голови в глибокій скорботі, проводжаючи в останню земну дорогу свого Захисника — Халяву Ростислава Георгійовича, який повернувся додому на щиті…
Ростислав Георгійович народився 4 серпня 1995 року в селищі Білики. Дитинство і юність минули в селі Фрунзе (нині — Мирне). Навчався в Білицькій середній школі №1. Після 9 класу здобув професію маляра-штукатура в будівельному ліцеї міста Комсомольськ.
Він не встиг створити власної родини, не встиг почути дитячий сміх у своєму домі… Його життя тільки розквітало. Ростислав мав рідну сестру Юлію. Рано втратив маму. Проживав із батьком Георгієм Олексійовичем, для якого був опорою і надією.
3 вересня 2025 року Ростислав Георгійович був призваний на військову службу по мобілізації третім відділом Полтавського РТЦК та СП для оборони України від російської агресії.
Солдат, радіотелефоніст мінометного взводу мінометної батареї загону спеціальних операцій, він віддано виконував свій обов’язок, стоячи на захисті рідної землі до останнього подиху.
27 лютого 2026 року в Донецькій області Халява Ростислав Георгійович загинув від поранень, несумісних із життям, під час виконання бойового (спеціального) завдання.
Сьогодні громада прощалася з Героєм. У тиші прощання пролунали почесні залпи, як остання військова шана воїну. Під звуки Державного Гімну України старший лейтенант, начальник відділення цивільно-військового співробітництва Руслан Безима передав Державний Прапор України рідним загиблого, як символ держави, якій Ростислав залишився вірним до кінця.
Його навіки поховали на Алеї Героїв у селищі Білики.
Білицька селищна рада, виконавчий комітет та вся громада у цей важкий час висловлюють щирі співчуття батьку, сестрі, рідним, близьким, побратимам і друзям з приводу передчасної смерті Героя.
Пам’ять про Ростислава назавжди житиме в серцях земляків, а його мужність і самопожертва стануть прикладом любові до Батьківщини.
Світла пам’ять Герою.
Герої не вмирають. 
Сьогодні жителі Білицької громади схилили голови в глибокій скорботі, проводжаючи в останню земну дорогу свого Захисника — Халяву Ростислава Георгійовича, який повернувся додому на щиті…
Ростислав Георгійович народився 4 серпня 1995 року в селищі Білики. Дитинство і юність минули в селі Фрунзе (нині — Мирне). Навчався в Білицькій середній школі №1. Після 9 класу здобув професію маляра-штукатура в будівельному ліцеї міста Комсомольськ.
Він не встиг створити власної родини, не встиг почути дитячий сміх у своєму домі… Його життя тільки розквітало. Ростислав мав рідну сестру Юлію. Рано втратив маму. Проживав із батьком Георгієм Олексійовичем, для якого був опорою і надією.
3 вересня 2025 року Ростислав Георгійович був призваний на військову службу по мобілізації третім відділом Полтавського РТЦК та СП для оборони України від російської агресії.
Солдат, радіотелефоніст мінометного взводу мінометної батареї загону спеціальних операцій, він віддано виконував свій обов’язок, стоячи на захисті рідної землі до останнього подиху.
27 лютого 2026 року в Донецькій області Халява Ростислав Георгійович загинув від поранень, несумісних із життям, під час виконання бойового (спеціального) завдання.
Сьогодні громада прощалася з Героєм. У тиші прощання пролунали почесні залпи, як остання військова шана воїну. Під звуки Державного Гімну України старший лейтенант, начальник відділення цивільно-військового співробітництва Руслан Безима передав Державний Прапор України рідним загиблого, як символ держави, якій Ростислав залишився вірним до кінця.
Його навіки поховали на Алеї Героїв у селищі Білики.
Білицька селищна рада, виконавчий комітет та вся громада у цей важкий час висловлюють щирі співчуття батьку, сестрі, рідним, близьким, побратимам і друзям з приводу передчасної смерті Героя.
Пам’ять про Ростислава назавжди житиме в серцях земляків, а його мужність і самопожертва стануть прикладом любові до Батьківщини.
Світла пам’ять Герою.
Герої не вмирають.
Сьогодні жителі Білицької громади схилили голови в глибокій скорботі, проводжаючи в останню земну дорогу свого Захисника — Халяву Ростислава Георгійовича, який повернувся додому на щиті…
Ростислав Георгійович народився 4 серпня 1995 року в селищі Білики. Дитинство і юність минули в селі Фрунзе (нині — Мирне). Навчався в Білицькій середній школі №1. Після 9 класу здобув професію маляра-штукатура в будівельному ліцеї міста Комсомольськ.
Він не встиг створити власної родини, не встиг почути дитячий сміх у своєму домі… Його життя тільки розквітало. Ростислав мав рідну сестру Юлію. Рано втратив маму. Проживав із батьком Георгієм Олексійовичем, для якого був опорою і надією.
3 вересня 2025 року Ростислав Георгійович був призваний на військову службу по мобілізації третім відділом Полтавського РТЦК та СП для оборони України від російської агресії.
Солдат, радіотелефоніст мінометного взводу мінометної батареї загону спеціальних операцій, він віддано виконував свій обов’язок, стоячи на захисті рідної землі до останнього подиху.
27 лютого 2026 року в Донецькій області Халява Ростислав Георгійович загинув від поранень, несумісних із життям, під час виконання бойового (спеціального) завдання.
Сьогодні громада прощалася з Героєм. У тиші прощання пролунали почесні залпи, як остання військова шана воїну. Під звуки Державного Гімну України старший лейтенант, начальник відділення цивільно-військового співробітництва Руслан Безима передав Державний Прапор України рідним загиблого, як символ держави, якій Ростислав залишився вірним до кінця.
Його навіки поховали на Алеї Героїв у селищі Білики.
Білицька селищна рада, виконавчий комітет та вся громада у цей важкий час висловлюють щирі співчуття батьку, сестрі, рідним, близьким, побратимам і друзям з приводу передчасної смерті Героя.
Пам’ять про Ростислава назавжди житиме в серцях земляків, а його мужність і самопожертва стануть прикладом любові до Батьківщини.
Світла пам’ять Герою.
Герої не вмирають.
